Хрестики картин випромінюють добро (фото)

Три кілометри нитки майстриня витратила на вишивку однієї картини
Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Вишивальниця Людмила Патіюк почала дружити з голкою та ниткою ще у студентські роки. В основному вишиває для розради і для душі. Діти стали дорослі і відлетіли з сімейного гнізда у далеку Італію, створили особисті родини та виховують дітей – так і залишились удвох з чоловіком і двома захопленнями – вишиванням картин і оформленням власної садиби. Щоб в житті Людмили Борисівни не траплялося – голці із ниткою ніколи не зраджувала.
Про своє захоплення жінка розповіла журналістці Інформаційного порталу Млинова.

– Пані Людмило, коли зародилась любов до вишивки?
– Пам’ятаю – це неначе і вчора було… Навчаючись у Львові, ходила на пари повз вітрини магазину «Художник», в якому висіли схеми вишитих серветок. Щоб не витрачати власні кошти вдалась до хитрощів – вже тоді брала зошит у клітинку, перемальовувала ескізи і по них вишивала. З цього і розпочалось моє захоплення.
– А коли Ви вишили першу картину і що на ній було зображено?
– Першу свою картину почала вишивати у далекому 95 році за схемами з журналу «Бурда» – букет квітів. Схема ще і досі в мене є. Як було складно вишивати колишніми шерстяними нитками, підбирати саму палітру, порівнюючи з сьогоднішніми нитками – це небо і земля. У французьких ниток тональність майже непомітна, і саме це дозволяє робити плавні переходи у вишивці.

А у вас не виникала думка відкрити гурток вишивання ?
– Не виникало такої думки. Хоча сама професійна вишивка потребує знань і досвіду. Наприклад, щоб картина виглядала цільною потрібно вишивати хрестики тільки в одному напрямку і нитку класти щільно. А взагалі в нас існує неформальний клуб вишивальниць, ми між собою обмінюємося схемами та досвідом. Коли схеми картин купувала у Тернополі чи Києві, то перезнімала на ксерокс, з нього вишивала, щоб оригіналом поділитись з дівчатами.
Людмило Борисівно, чи існує така картина, яка вам запам’яталась найбільше?
– Існує. Мій онук захотів, щоб я йому вишила зиму. Ми довго не могли зійтись на схемі, яка б йому подобалась. Але якось натрапила на картину, де тигри в лісі на снігу біля струмка. Вона мені надзвичайно сподобалась, бо пащі тигрів були наскільки добрими, теплими. Схема знаходилась в Козятині Вінницької області, мені її вислали. Та коли я її отримала – вжахнулася розмірами вишивки – 1,50*90 сантиметрів дрібного хрестика. Вишивала картину 7 місяців, щоденно по 8 год, а на вишивку пішло 3 км нитки.

Ваше захоплення потребує фінансових затрат, як Ви справляєтесь з цим?
– Частково помагають доньки. Був такий момент в житті, коли казала «стоп», але не можу я пройти мимо крамниць, де продають схеми, заходжу і знову щось вибираю. Купую і вже на крилах лечу додому, щоб розпочати вишивку. З часом стала втрачати зір, але і це не стало на заваді. Чоловік, дивлячись, як згинаюсь до схем вишивок, зробив мені спеціальний столик для зручності вишивання.

– Можливо Ви свій хист до вишивки передали комусь із доньок чи онуків?
– Мої дівчата вміють вишивати. Старша донька зайнята, бо працює лікарем за кордоном. Менша донька має двоє маленьких дітей і їй не до того, хоча вона вишиває елементарні візерунки на серветках. Вона вміє ще й в’язати. А онуки ще маленькі.
Людмило Борисівно, ніколи не виникало думки, щоб створити на вишивці бізнес?
– Знаєте, є такі люди, які мене питають: «За скільки я продам ту чи іншу картину»? А я не можу оцінити, бо нитки і схеми – це одне, а час і робота – це інше. Кожна моя картина це – частинка мене, тому вони безцінні.

А можливо окрім вишивки у вас є ще якісь захоплення?
– Так, я люблю квіти і їх вирощую, і збираю. От, наприклад, в мене є невеличка водойма, то я на ній маю біля 5 видів лілій. Люблю, щоб протягом всього літа в мене цвіли квіти.

Творчими здобутками Людмили Патіюк можна милуватись досить довго, бо такі творчі особистості несуть добро і затишок в сім’ю і суспільство.







 

(174)

Вас також можуть зацікавити...

Залишити відповідь

Дякуємо!

Тепер редактори знають.