Медаль чемпіонату світу віднині в млинівчанки (фото)

Чемпіонат світу минув ‑ які спогади він залишив у призерки
На Млинівщині чимало талановитих та працьовитих краян, які прославляють наш край. Неодноразово на Інформаційному порталі Млинова згадувались досягнення Олени Циганкової. Напередодні Покрови Пресвятої Богородиці журналістка поспілкувалася із «золотою рибкою», щоб дізнатись як змінилось життя після повернення з Угорщини, де відбувся чемпіонат світу.
Олено, розкажи про свої нові досягнення в спорті.
‑ Я нарешті стала призеркою чемпіонату світу ‑ вперше в мене така медаль. Вже майстер спорту з веслування на байдарках і каное, член збірної команди України. Такий результат ‑ це багаторічна праця і гарні тренери. Мені з ними пощастило. Ви знаєте, що першим моїм тренером був Олег Кислицький. Олег Володимирович зробив найголовніше: прищепив любов до цього виду спорту та допомагав мені розвиватися. Згодом мені знову пощастило, бо наставником став дворазовий олімпійський чемпіон Юрій Чебан. Він має міцний характер і відчуває, що і коли сказати підопічним, щоб був гарний результат. Та й сам не цурається власним прикладом у човні поділитись досвідом.
А як розпочиналась підготовка до чемпіонату світу?
‑ У нас місяць тривав навчально-тренувальний збір у місті Обухів, де вся збірна активно готувалась. Щастя, що на кубок світу можна заявляти по два представники на кожну дистанцію, або по два екіпажі. І ми з напарницею у двійці були заявлені другим номером. Згодом з Обухова ми автобусами попрямували в місто Сегед, Угорщина. Місто є своєрідною столицею веслування, бо в Угорщині ‑ це національний вид спорту. І там створені всі необхідні умови для його розвитку.

А от для мене змагання розпочались з дистанції 500м. Перед початком тренер давав настанови. І, відкривши протокол, сказав: «Не має тобі, що тут робити, ти просто виконуй завдання. Зроби старт, переходи і все». А коли вийшли на дистанцію був сильний зустрічний вітер 4-5 метрів за секунду. Якщо чесно, трішки хвилювалася, я сама маленька і це мій мінус. Зазвичай проти вітру виграють вищі та крупніші дівчата. Я послухала настанови й виконала їх на дистанції. А на самій дистанції побоювалась росіянку, бо я бачила, що вона сильна і знаходилась від мене через три доріжки. Але мої зусилля не були марними, я потрапила у фінал. Після заїзду мене навіть не викликали на зважування, бо після кожного заїзду перші чотири човни зважують і вага має бути 14 кг, а краще – 14 кг 100 г. Відрив був 10 секунд, а у відстані ‑ це приблизно до 30 метрів. У фіналі я виклалась на всі 110%, та була четвертою. Загалом я задоволена своєю дерев’яною медаллю. Вона мотивує мене працювати наполегливіше та зростати професійно.
Як ти дізналась, що будеш змагатись на дистанції 5 км?
‑ Тренер мене, чи то вразив, чи то порадував, повідомивши, що я буду іти 5 км. Він одесит і це було сказано, ніби жартома. Ця дистанція буває досить рідко на змаганнях такого рівня. Частіше вона на чемпіонаті України. Я особисто її ніколи не ходила. Але тренер мав якесь відчуття і в мене повірив, коли поставив на таку дистанцію. Хоча я до останнього сподівалась, що її піде моя напарниця. А напарниця – це дівчинка з Харкова, Юліана Путніна, яка представляє Житомирську область. Ми з нею працюємо в двійці лише рік. Тренер поставив чітке завдання працювати на повну силу та орієнтуватися на Людмилу Бабак, чемпіонку світу.
Чи пам’ятаєш про що думала коли перед заходом на дистанцію?
Перед початком змагань ‑ думка була лише одна: відпрацювати дистанцію від старту до фінішу. Старт не вдався, тому, що поряд стояли лідерки цієї дистанції, але мені вдалося втриматись в лідируючій групі. Дистанція 5 км ідеться з поворотами, і після першого повороту я була третьою та втрималась так до фінішу. Після фінішу всі були здивовані моїм результатом та дуже раділи за мене, вітали.
А кому ти першому повідомила про свою перемогу?
‑ Я спочатку телефонувала мамі – не могла додзвонитись. Згодом написала мамі повідомлення. А, зі слів мами, як вона його отримала, то прочитала, що я третя, а згодом перечитала і прийшло усвідомлення та гордість переповнила за досягнення.
‑ Які твої плани найближчі місяці?
‑ Ось отримала відпустку. Провела вдома 10-денну відпустку та знову в тренувальний табір. Карантин заставив переносити тренування, змагання. От і зараз у Туреччині в нас відбудеться відновлюючий збір.
Оленко, що б ти хотіла сказати млинівчанам?
‑ На яких змаганнях я б не була ‑ завжди відчуваю підтримку рідних близьких та знайомих. І кожен раз, читаючи слова підтримки, мені хочеться ще і ще більше працювати, щоб сподівання людей, які в мене вірять не були марними. Тому дякую всім за підтримку та віру в мене.
До розмови приєдналась мама Тетяна Циганкова:
«І сама дивуюся диву, як Оленка з братом завзято бралися за різні виду спорту і в них все вдавалося. В мене взагалі немає ніяких таких здібностей до спорту (посміхається), а от діти, мабуть, пішли в батька. Щодо настанов доньці, то я на них жадна, інколи зайвий раз не проявлю ніжності. Але Оленка завжди знає як я її люблю і підтримую. Під час вирішальних змагань намагаюсь не дивитись на годинник та іду робити щось по господарству. А лише по закінченні дізнаюсь результат. Для мене досягнення доньки – це її титанічна праця і людяність».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *